1 / 11

Видатні постаті Христинівщини. Нещадим Іван Андронович,Попик Сергій Іванович

Людиною неповторної і цікавої долі можна вважати Нещадима Івана Андроновича, який пішов з життя у2002 році, але христинівчани і досі пам”ятають про нього.

valya
Download Presentation

Видатні постаті Христинівщини. Нещадим Іван Андронович,Попик Сергій Іванович

An Image/Link below is provided (as is) to download presentation Download Policy: Content on the Website is provided to you AS IS for your information and personal use and may not be sold / licensed / shared on other websites without getting consent from its author. Content is provided to you AS IS for your information and personal use only. Download presentation by click this link. While downloading, if for some reason you are not able to download a presentation, the publisher may have deleted the file from their server. During download, if you can't get a presentation, the file might be deleted by the publisher.

E N D

Presentation Transcript


  1. Христинівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 Видатні постаті Христинівщини Два століття, дві війни, пам’ять єдина… Проектна робота учнів 9-А класу

  2. Роки минають. Небагато,На жаль, залишилось солдатів,Що вибороли ПеремогуУ Другій світовій війні. То ж поки маємо ще змогуРозважим душі їх сумні.Запевнимо, що пам’ятатиЇх подвиг будемо довічно,І мир у світі зберігатиНа честь загиблих героїчно!

  3. Людиною неповторної і цікавої долі можна вважати Нещадима Івана Андроновича, який пішов з життя у2002 році, але христинівчани і досі пам”ятають про нього. Народився в 1914 році в селі Тарасівка Звенигородського району. Закінчивши семирічну школу, поступив в гірничо-промислове училище, яке закінчив в 1933 році. Тоді юнаку йшов дев’ятнадцятий. Голодомор 33-го позбавив здоров’я  і працювати за фахом він уже не зміг. В 1931 році вступив до Одеського педагогічного технікуму, продовжив навчання у педінституті, який закінчив в 1939 році. У 1937 році підтримав клич йти у льотчики. Навчаючись у педінституті закінчив льотну школу. Довелося Івану Андроновичу стати учасником фінської війни, тому що у день оголошення війни з Фінляндією був призваний у армію. Початок Другої світової війни застав Івана Андроновича у Прибалтиці. Після закінчення політичного училища в званні політрука роти Івана Андроновича направляють в окремий стрілковий батальйон розвідки південно-західного фронту. А в серпні 1941 року був поранений під Новгородом.

  4. І ось довгими ночами у госпіталі Івану Андроновичу снилась війна, адже найтяжчою вона була саме для розвідників. Після госпіталя довелося Івану Андроновичу бути комісаром протитанкової роти і навчатись на курсах командирів батальйону у місті Вишній Волочок. А з 1943 року у званні майора зв”язку воював у легендарній дивізії імені Панфілова 2-го Прибалтійського фронту. З грудня 1943 року Іван Андронович – командир стрілкового батальйону. 14 квітня 1944 року був поранений у голову. Поранення було надзвичайно важким. Після виздоровлення у січні 1945 року демобілізувався у запас у званні гвардії майора. За бойові заслуги нагороджений орденами та багатьма    медалями. Але сама війна допомогла зустрітись двом людям – офіцеру Івану Нещадиму і молодій дівчині Аллі. Зустрілись вони у Калінінській області, де Алла перебувала у евакуації, працювала начальником 2-го відділу райвійськкомату у м. Лихославлі. Там і зустрілись, покохали один одного, щоб потім не розлучатись все життя. І недарма, що не було у них бучного весілля та багатого приданого, а розписались у 1944 році у м.Ленінграді. До цього часу береже дочка Івана Андроновича та Алли Олексіївни Тамара Іванівна, як найдорожчу реліквію, маленькі трикутнички, які приходили з фронту від Івана Андроновича.

  5. З серпня 1945 по 1961 рік Іван Андронович працював директором нашої школи. За час його директорування школа оновлювалася, ремонтувалася, зводився паркан (щоб не їздили через шкільне подвір'я підводи), будувалися теплиця, тир, парники, спортивний та ігровий майданчики, насаджувався великий сад.  Особлива гордість директора - географічний майданчик. Вчорашні вчителі-фронтовики, молоді і завзяті, змінили багнет на перо і крейду. Вони творили святе діло - ростили майбутнє держави, вчили дітей премудростям науки, дружби, чесності, доброти. Іван Андронович ніколи не кричав, не підвищував голосу, але його авторитету вистачало, щоб в його присутності навіть найзапекліші бешкетники поводили себе достойно.

  6. У листопаді 2014 року в приміщенні районної бібліотеки зібрались ті, хто знав Івана Андроновича особисто, щоб вшанувати пам’ять Учителя. 7 листопада Івану Андроновичу виповнилося б 100 років. Не дожив... Але залишив по собі світлу пам'ять тих, з ким жив поряд, працював або навчав…

  7. Ми свято шануємо пам'ять усіх,Хто власним життям нашу юність зберіг,Хто впав за свободу у грізну годину,За незалежність, за Україну! Попик Сергій Іванович (1987 -2015 ) Згадай чоловіка, товариша, брата,Дружину, сестру чи посивілу матір.Усіх, хто кує перемогу й загинувЗа тебе, за мене, за всю Україну.Згадай їх усіх, замордованих, вбитих, І гідно живи їх життям недожитим…

  8. Дата та місце народження: 18 серпня 1987 р., м. Христинівка. Дата та місце загибелі: 8 січня 2015 р., с. Березове, Мар’їнський р-н, донецька область. Звання: лейтенант. Посада: командир взводу. Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

  9. Попик Сергій Іванович народився 18 серпня 1987 року в м. Христинівка Черкаської області. Пішов у перший клас в 1994 році, закінчив дев'ять класів нашої - Христинівської ЗОШ №1 у 2002 році. Ріс веселим, добрим, здібним, товариським. Повага і любов до праці батьків, діда стали вирішальним аргументом при виборі професії, тому після 9 класу поступив в Одеський технікум залізничного транспорту, а в 2005 році став студентом Української державної академії залізничного транспорту. Закінчивши, отримав повну вишу освіту за спеціальністю «залізничні споруди та колійне господарство» та здобув кваліфікацію інженера-будівельника залізничного транспорту. Свій трудовий шлях розпочав монтером ж/д колії ст. Христинівка. Та згодом по переводу перейшов працювати в управління Одеської залізниці, де зарекомендував себе як кваліфікований спеціаліст, надійний працівник та товариш. Спостерігаючи за трагічними подіями на Сході України, він добровольцем пішов захищати незалежність і цілісність нашої держави. 4 серпня 2014 року він став бійцем 28 механізованої бригади, 1 батальйону військової частини А 066.

  10. 11 січня 2015 року Христинівщина попрощалась та провела в останній путь свого героя. “Це було на його блокпосту, де він відбив не одну атаку, – розповідав бойовий побратим Володимир Перепелиця, старший механік-водій. — Того дня все було спокійно. У той момент, коли почався обстріл, Сергій вискочив перший, вхопив автомат, вхопив телефон і побіг в окоп, а ми за ним. Прямо з окопа він намагався доповісти нашій артилерії, куди треба вести вогонь, звідки нас обстрілюють. За ним стояв ще один солдат, хлопець з піхоти. Міна влучила прямо в окоп. Хлопця дуже сильно понівечило, а решта дісталась Сергію. Коли ми змогли до них дібратися, він ще дихав. Але поки ми його відкопали, на жаль, ознак життя вже не було...” “Для кожного з нашої танкової роти Сергій став справжнім другом. Він був чесний, сміливий, на нього завжди можна було покластися. Знали, що він прикриє, підстрахує…Він був найкращим. Того дня в окопі рідні втратили сина, брата, а ми втратили друга. Але він назавжди залишиться з нами, в наших серцях…”, - згадують військові побратими Сергія.Вічна пам'ять герою…

  11. У 2015 році, напередодні свята Покрови – свята козацької доблесті та честі, Дня захисника України на фасаді нашої, Христинівської середньої школи І-ІІІ ст.№1 ім. О.Є. Корнійчука, відбулося відкриття пам’ятної дошки бійцю…

More Related